І
опадає жовте листя
шелест безупинний
а здавалося що вічно
зеленітиме сосна
позмітає жовте листя
вітер з України
позмітає жовте листя
вимете до дна
тільки ж сосни кладовища
теж невічні тут
розростає кладовище
відступає ліс
то ж під вишнею
під черешнею
інший берег квітне
зоряні рої
опадають вишнями
ІІ
кольори мов розведена кров
кольори мов розведене сонце
хризантеми осінні
гіркота хризантем
час фатальний прийшов
вже пора
опадати снігам
що затримались десь
у дорозі
а думки
за горами
а смерть за плечима
думки
про весняне
а хмари осінні
сива зозуленька
вже дні одміряє
невизріле щастя
з нещастям літає
ІІІ
вони
закричали
стіна печалі
бездольний сніг
на дикій площині
бездольний сніг іде і спотикається
а Місяць вже
із Сонцем сперечаються
хто доживає віку
хто безсмертний
ІV
пшениченьку з кукілю
вибирають
вчорашній день
вночішня темінь лає
така самотність осінню витає
… із неба сніг на камінь опадає
V
в’їжджає на білім коні
і не знає
чи кров тектиме
чи ні
джерельні води стримує
весни так захотілось
а з неба сніг білий
ще падає на змовклі
вуста
олжею повиті
ой ковалі - ковалики
скільки ж раз починали
щастя народу кувати
а стільки раз
скільки зозуленька наказала
на вістрі списа
на лезі ножа
гола правда
як гола дівчина
завмерли сніги
в повітрі
завмерли
сніжини білі
до землі не долетівши
це потім скажуть
вони
добрий вечір добрим людям
на віки
на весь вечір
на віки
тому що не змовкло
цвіркотіння комах
вночішніх
VI
і найхмільніший глас
народу
який свободу обирає
дорогу поміж пеклом й раєм
тобі почути довелося
чому ж так світиться волосся
немовби сонце поміж нами
чи музикою чи словами
відбилось все в джерельних водах
і плач померлих затихає
чи чесний рід суддя питає
VII
він винен у гніві небес
але не піде на розп’яття
лише посилає прокляття
о
місце чутливе найшов
в столітті іншому
і камінь з іншого століття кинув
у чисту днину
і пішов
залишивши найдовший день
народу (з іменем дитини)
коли галас галасає
коли сніг з небес спадає
тече вода каламутна
в чисте море синє
немов посилає прокляття
* * *
вістуєш край
де
камінь лежить
нетутешній
його могутність
в тому що не кров
червоний камінь точить а вода
така прозора й чиста
не біда
і не пекуча сіль
у цьому краї
де вільні коні
під Петром святим
так весело і гаряче
летять
що ти боїшся
камінь спалахне
і ця сльоза
в майбутнє
не потрапить
* * *
утверджено закон
самотності
не відаємо ми
що буде потім
що буде завтра
це ми добре знаємо
такий же ранок
сірий і похмурий
повільно перекотиться у полудень
а квіти
не розквітнуть – не зів’януть
лиш стебла будуть
силу набирати
і вічність що розверзнута
над нами
і пахощі снігів останніх білих
ми ще вернемось
в первородство наше
і станем схожі
на рої бджолині
які шукають
світла в високості
які летять туди
де море світла
* * *
голуб білий
у небі синім
за руки взялися
і серцем летіли
далеко увись
і серце хотіло
співати
і серце було
не здолати
під кригою
серце воскресло
багато сердець багато
мов ручаїв весняних
п’ятниця з суботою зустрілися
рік четвертий з п’ятим пострічались
і ми з тобою
Місяце - князю
у світі один ти
можеш сонце на небо викотити
зіткала весна
намітку тонку
такий празник буває
лиш раз на віку
* * *
найдовший день
уже минув
минув уже
найдовший день
і тільки в сні
він ще прийде
а може не прийде ніколи
найдовший день
твого життя
немов при викупі душі
а викупу і не було
просто прийшло усе село
у твій найдовший в світі день
у найрозважливіший день
він не прийде
він не прийде
він вже пройшов
а ти стоїш
де на поріг не
пустиш вірш
чи ти сидиш
у себе на порозі
ти бачиш в хмарах білий дім
високий дім
і жити в нім
а поверх твій
як сьоме небо
і дня найдовшого не треба
він у минулому житті
а ти в путі
де сонце входить у чужі орбіти
* * *
димні надра
десь там вогонь
а до нас долітає дим
тільки вершник без голови
пролітає над ним
на листку написано
про Ірода
у світлі ночі
то тільки дим
виїдає очі
вершнику без голови
* * *
пісня рибалки
на Озері Кирилівськім
бачу зі свого західного вікна
рибалку на озері Кирилівськім
в малесенькому човні
знаю що він співає
ту ж пісню що і вчора співав
пісню яка не долинає
в мій високий білий будинок
знаю кожну стеблину
трави
прибережної
озеро красиве на заході сонця
можливо рибалка
коли сонце заходить
шукає квіти орхідеї
в водах озера Кирилівського
... майже китайський пейзаж
на Івана Купала
Триптих
І
"Oй ти спиш та дрімаєш
а про ворога не знаєш"
ІІ
мов сосна на горі високій
він стоїть непорушно й гордо
він кричить на весь світ
німотним
криком щоби усі почули
він кричить: ми можливо кращі
він кричить: ми такі ж не гірші
мов не чує що кажуть інші
та в сльозі козака – Тараща.
ІІІ
"примирить смерть?
і з пам’яті зітреться?
і разом будем по планеті
йти?"
там було поселення Тараща
ще до ери нової найкраще
Змієві Вали не врятували
так кров тепер
червона струменіла
коли з печер
злітали чорні птиці
чому такий
беззахисний ти лісе
що нечисть щонайгірша
в тебе лізе?
кривава осінь знову на поріг
мою малу Вітчизну
не вберіг
Всевишній
"о Боже одведи
щоб більше нечисть
не повзла сюди
очисти
ліс - країну від підлот
немов Майдан коли повстав народ"
ліс тільки свідок не його вина
зелений ліс – Вітчизни сивина
не перша і можливо не остання
… над лісом все ж оранжеве світання
ІІІ
Вже ріки вийшли з берегів
*
* *
чи жив він після смерті
чи жив чи жив
чи
так починалася смерть
болить
лежати це значить
впізнати: так починалася смерть
а місяць повний
як сльоза у оці
а місяць
а місяць пророчий
і знову не спати
так починалася смерть
відшукати дарунки в рідному місті
а вишні
в іншому місті
та летиш до вогнища
а Ватра у іншому місці
там де темно
там де йдуть чужі поїзди
там де дитина голодна
там де твоє дитинство жило
друже мій давній
*
* *
коріння вирвать
у Таганрог поїхать
там море
і скоринка хліба є
і зрозуміть
спасіння – втіха
хоч знать
зозуля майже не кує
банально плакать
і сльозами
дорогу
в Україну повернуть
це хресна путь
яка так душу сушить
вона болить
"за пухлого вже душу
згадать пора"
то дідова сестра
яка до вишень білих повернулась
яка спокійно
у землі заснула
під дерев’яним
тесаним хрестом
о дивна дівчина
там скоринка
тут лиш цвіт вишень
і криниця - дзвінка
птахи лиш так
вертаються додому
хочеш ти жить
і знаєш ти
мить
Блудна
дочка
ціна свободи
свободи
стояти на темному вокзалі
у чужому місті
з сережками
брильянтовими
і знать що хмари пливуть навіть
коли сонце світить
але їх не помітить
і це є ціна свободи
свободи з пустими кишенями
свободи з розумною головою
свободи
але чому ж страх
розколює душу
може всі ми
діти матері - землі
фотографуєш хмари нічні
згадаєш
хмару
хмара була рожевою
додому попросимось
постукаємо
білі тіні пристінні
*
* *
він
там де високі гори
де починалася смерть
твоя
яка прийде до тебе
яка стоїть у тебе
на порозі
а довго як
була в дорозі
смерть в руці зі щастям
коли одні рани
і знаєш це ти
ненавидіти
мої простори
і твої гори
так починалася смерть
вповні великим місяцем
любов’ю чи холодом
ні
десь на хресті вінець
початок кінця
чи кінець
*
* *
і може жарко
і може вітер над Гудзоном
але і ми не під гудроном
ти славиш кондиціонер
диявольські то трелі може
а кажеш ангельські о Боже
он як заграв
вчорашній
революціонер
і славиш свій ти Хобокем
недремно так
аж страшно стало
невже ти думаєш майнем
невже землі своєї мало
візьмеш з собою
і дитину
кому залишиш Україну
на рани сіль
допив вино
а келих цілий
в цвілі
такі слова мов нежива
Гудзон без мене проживе
й Вона без тебе проживе
мінять міста
то не мета
є Україна золота
хто ж пес облізлий
Вона без тебе проживе
ти чуєш як Гудзон реве
прийде похмілля
та не чіпай ти
за живе
не веселись
то не весілля
кому похмілля
* *
*
у водяному платті
коли настала осінь
під місяцем біліють
усі забуті мрії
ой коса до пояса
коли коси до пояса
вились наче змії
зімкнулись вуста
в веселих містах
і тільки місяць ясний
над горами зависне
коли туман розтане
глибока криниця
примарилась ніби
небесна роса
у квітах всі вишні
пісні щонайкращі
веселка у небі
сіяє руда
зі стріх у дитинстві
вода наче роки
в дитинстві дитинства
легкім і крилатім
співає
до ночі пісні
над милим дитям
уві сні
* * *
отже
серед зір
над озером нічним?
і зорі мерехтять
і світляки в саду
чекаєш ти мене
прийду чи не прийду
не знаю я сама
такий безмежний день
у хмару загорнусь
оце і весь пейзаж
а коло хати вже
стоять рука в руці
і смерть твоя і щастя
а зорі в молоці
і ніч така ясна
немов прийшла весна
пощо ж
до сонця ти крок зробив
де вітер березу зломив
береза сія
твоя
* * *
посадити фікус на фікусові
плющ на плющеві
ялинку на ялинці
густо
щепить
і не допоможе
і не допоможе
фен-шуй
три листочки на стебельці
в одному горщику
от і всі дома
все одно
садити
ялинку на ялинці
густо
пусто
… Новий рік
* * *
«Диявольські трелі» Тартіні
розплетені коси густі
і хто ти тепер віднині
на самоті
раба Божа
а чи зірка
що місце вибира ретельно
гірко
пустельно
вже Правда й Воля навкруги
вже ріки вийшли з берегів
і не розтиснути вже руки
муки
вже воля давня повернулась
чи ми проснулись
палке майбутнє
сміх ненароджених відсутній
лиш фейєрверки понад
містом
і місто чисте як у сні
і місто мовби навесні
горить в огні
* * *
не марно
не марно молились
і світло у тьмі визріває
криниця глибока
а що ховає
немарно заснули
під ранок птахи
немарно співають
до ночі
до моря підемо
не те щоб пливти
а Богу дивитись
в очі