- Пiснi 3, 5, 6*, 8,
13, 20, 24
записанi в клубi "Днiпро", жовтень 1971
р.
звукорежисер: Юрiй Вiнник
Виконання:
Олександр Зуєв - фортепiано;
Володимир Кушпет - бандура;
Костянтин Новицький - бандура;
Валерiй Вiтер
- солiст (крiм *);
Анатолiй Лютюк - барабани;
Олександр Рогоза - бас;
Георгiй Гарбар - флейта. - Пiснi
1, 4, 9, 12, 14, 15*, 16, 17, 18, 25
записанi в клубi "Днiпро",
осiнь 1976 р.
звукорежисер: Юрiй Вiнник, * - Вiктор Замараєв
Виконання:
Олег Ледньов - бас;
Володимир Кушпет - бандура;
Костянтин Новицький
- бандура;
Валерiй Вiтер - солiст;
Геннадiй Татарченко - гiтара;
Василь
Колекцiонов - барабани;
Микола Беретовий - альт;
Євген Коваленко - фортепiано. - Пiснi
2, 22, 26, 27, 28
записанi на студiї "В. Л. Рекордс" 1999/2000 р.
звукорежисер: Володимир Лещенко
Виконання: - Пiснi
7, 21
записанi на студiї "БЗЗ"
звукорежисер: Вiктор Замараєв
Виконання:
Валерiй Вiтер, Олег Ледньов, Євген Коваленко, Микола Беретовий. - Пiснi
10, 11, 19
записанi на студiї "БЗЗ"
звукорежисер: Вiктор Замараєв,
Олег Ступка, Володимир Лещенко, Олег Бiлозеров
Виконання:
Валерiй Вiтер
- солiст;
Микола Беретовий - альт;
Євген Коваленко - фортепiано;
Степан
Жовнiрович - бандура;
Євген Трiнько - барабани;
Володимир Солдатенко -
бас;
Вiктор Юц - гiтара, флейта;
Iгор Шабловський - гiтара, скрипка;
Вадим Лащук - гiтара, бас;
Юрiй Степанов - барабани... |
КОБЗА
: 30 РОКІВ ЛЕГЕНДІ  ЗО
років ансамблю Кобза виповнилося в 2000 році. Ювілей, якого ніхто не помітив.
Шкода. Росіяни мали Аріель, білоруси - Піснярів, а у нас була Кобза. Безліч музикантів
пройшли через Кобзу. Нині вони працюють у різних напрямках, живуть у різних країнах,
але, певно, кожний з них добре пам'ятає свою "альма матер".
У
1969 році у надрах Київської консерваторії виник ансамбль, засновниками
якого
були тоді ще студенти Володимир Кушпет, Георгій Гарбар, Кость Новицький та Олександр
Зуєв. У 1971 до хлопців приєднався Валерій Вітер, який мав сценічний досвід виступів
з групою Березень, Через тиждень репетицій восени 1971-го Кобза записує першу
платівку - першу в Україні стереоплатівку.
Перший серйозний
виступ Кобзи відбувся в клубі "Славутич" 20 жовтня 1971 року. Хлопці
грали разом з ансамблем Мрія - дуже відомим тоді складом і грали пісні, що невдовзі
стали масово популярними: "Ой, поїхав за снопами", "Ой, при лужку,
при лужку", "На Івана Купала". А вже в листопаді Кобза виступала
в найбiльш модному в Києві музичному кафе "Хрещатик" де постійно виступали
зірки естради. Паралельно відбувалися "офіційні" концерти в столиці
України.
Зліт Кобзи, щоправда, був затриманий службою у
війську: хлопців "забрили" майже одночасно. Після повернення з армії
події розгорталися блискавично: у травні 1973 Кобза виборює третю премію на Всесоюзному
конкурсі вокально-інструментальних ансамлів. Першу отримали Пісняри, другу не
дали нікому. У 1974 хлопці мали їхати на фестиваль у Берлін, але раптом з'ясувалося,
що двоє музикантів - не комсомольці. Виник "шкандаль". Терміновий прийом
до лав ЛКСМУ не допоміг - Кобза не встигла виїхати до НДР. Але довго сумувати
не довелося - почалися шалені концертні траси в межах СРСР вiд Сахалiну до Калiнiнграду
та вiд Мурманська до Таджикiстану. Кожен рік Кобза давала від 200 до 250 концертів.
У 1974 році була ще одна спроба виграти Всесоюзний конкурс.
Але через наявність у конкурсній програмі пісень виключно Олександра Зуєва (тоді
- керівник ансамблю) Кобзу "прокотили". Невдовзі новим керівником формації
стає Олег Лєдньов, який на той час прославився тим, що грав на бас-гітарі в перших
записах пісень Висоцького, які робилися в Парижі. Олег робить декілька дуже цікавих
аранжувань народних пісень ("Ішов кобзар чистим полем", "У суботу
молотив я" та ін.). Починається нове дихання Кобзи.
У 1976 група записує другий альбом (звукорежисер - Юрій Вінник). Тим часом склад
поповнюється Геннадієм Татарченком та Миколою Береговим, керівником стає Кость
Новицький. Ця зміна знову вносить свіжий струмінь у звучання ансамблю. У 1977
відбулися перші гастролі за кордоном в Чехословаччині та Італії. Однак через втручання
КДБ, невиїздними стають Татарченко i Новицький. Тому виїзжають п'ятеро: В. Вітер
(соліст), М. Береговий (альт), Є. Коваленко (ф-но), В. Колекціонов (барабани),
О. Лєдньов (бас). У
1979 розпочинається надзвичайно активна фаза закордонних гастролей, які проходять
з незмінним успіхом. До складу групи приєднується бас-гітарист Вадим Лащук.
Кобзу почули і полюбили в Німеччині, Фінляндії, Польщі, Монголії
Чехії. Але через свій статус "невиїздного артиста" групу залишає Кость
Новицький і новим керівником стає Євген Коваленко.
Кобза
була першою радянською групою, яка у 1982 році мала повноцінний концертовий тур
в Канаді. Важко повірити, але на той час вона мала харизматичний статус живої
лeгенди серед українців-канадців.
"Батьки української
естради" - одне з типових визначень на адресу групи. Валерій Вітер - лідер-вокаліст
класичного складу Кобзи згадує першу незабутню гастроль як перший досвід - надзвичайно
важливий для них. І нині - у 2000 є шанс для відродження Кобзи , а вірніше її
здорового духу (і глузду). Ми прокручуємо стрічку назад і зупиняємося у 1982 році.
Починаючи з 1972 року Юрій Джуровець - директор національної концертової агенції
Канади надсилав до Госконцерту в Москві запрошення Кобзі з метою організації професійного
туру ансамблю в Канаді. Надсилав щороку й не один раз. Відповідь була стабільно-одноманітною
- Кобза не може поїхати до Канади. Причини відмови були до смішного несерйозні,
мовляв, хтось хворий, або не на місці...
Десять років
бомбардування телеграмами Міністерства культури й Укрконцерту таки дали результат.
Щось в лісі подохло аж влітку 1982 і дозвіл на виїзд до Канади Кобзи Юрій Джуровець
нарешті отримав. Він швиденько зібрав валізу і вилетів до Києва - щоб вже міцно
тримати Кобзу в жмені і вивезти її повним складом. На скромне прохання канадійського
менеджера влаштувати невеличкий концерт-прослуховування Укрконцерт відповів ударним
мега-шоу з 15 колективів. Кобзі дозволили проспівати 3-4 пісні. В тім, Джуровець
був щасливий - у Канаді ходили чутки, що ансамбль давно розігнали, а натомість
зібрали компанію статистів. На сцені він побачив повнокровний склад Кобзи і остаточно
заспокоївся.
13 вересня 1982 року рейсом Москва- Монреаль
Кобза вилетіла до Канади. Чітко за розкладом 15-го вересня в українській церкві
у Торонті відбулася перша репетиція. Там на хлопців вже чекали репортери і оператори
кількох телекомпаній та прихильники з українських родин.
Пізніше
Валерій дізнався, що пісні Кобзи постійно звучали в їхніх оселях десь з 1972 року.
16-го вранці - Кобза в Отаві. Дзвінок до готелю і чийсь голос повідомив, що на
хлопців чекають 2 машини біля готелю і в Парламенті міністр сільського господарства
- українець за походженням. Невздовзі після зустрічі міністр виїхав до ООН, а
хлопці - до Центру мистецтв, де й відбувся перший тріумфальний в канадійському
турі концерт. Туді з'їхалися люди з Америки, потім підходили, знайомилися. Приватна
вечірка тривала до ранку. А вранці - знову дорога...
У
Торонті вони виступала в найбільшому залі - "Massey-Hall". Важлива деталь:
від самого приїзду й до концерту в "Massey-Hall" хлопців супроводжували
акції протетесту з боку бандерівських організацій (чи мельниківських?). Плакати
Кобзи заклеєні листівками, зміст яких зводився до того, що то приїхали "совєти",
себто шпигуни-кагебісти, які вбили Івасюка.
"Той концерт
- згадує Валерій - був просто шалений. Зал просто вибухнув оваціями і якась жіночка
принесла букет жовто-синіх квітів і просила передати їх на могилу Івасюка".
Потім був урочистий прийом у президента Шевченківського товариства Андрія Григоровича
і після цього усі провокації припинилися. Кобза об'їздила 15 міст Канади. Усюди
хлопців приймали як героїв, як живу легенду, ніхто не вірив, що в комуняцькій
Україні взагалі можливий такий виконавський рівень - Кобза довела: справжнє мистецтво
пробиває будь-які кордони (і забобони).
Найвизначнішою подією
"постканадійського" періоду Кобза була дуже тривала поїдка до Японії
на Всесвітню виставку "Експо-85", де музика групи здобула не лише найвище
визнання публіки, але, й безліч схвальних відгуків у пресі. Але на жаль концертна
і студійна діяльність ансамблю з часом іде на спад і у 1987 році Валерій Вітер
виходить зі складу Кобзи і з головою поринає у мистецтво. Як професійний графік
В. Вітер вже мав на той час визнання одного з кращих плакатистів України. До речі:
саме він створив цілий серіал афіш і плакатів Кобзи.
Ідея
відновленні Кобзи народилася у Валерія Вітера у 1993 році. Разом з Володимиром
Кушпетом був створений дует, основу репертуару якого складали українські народні
пісні. Протягом двох місяців музиканти виступали у Північній Франції та Бельгії.
У вересні та жовтні 1996 року відбулися концерти в Парижі.
Згодом
до дуету приєднався Георгій Гарбар, а у 1999 році - Михайло Гай, який займається
композицією та аранжуванням, і Ігор Курилів, який товаришує з Кобзою з 1975 року
та має унікальне зібрання українського пісенного фольклору.
До речi, концертна траса Кобзи пересiклася з трасою культової
на той час американської групи Three Dog Night. Їх також було семеро. Музиканти
перезнайомилися i здружилися.
Спецiальним авiарейсом до
Флоренцiї (побратима Київа) вилетiли ансамбль "Кобза" i футбольний клуб
"Динамо". В Iталiї добре знали i цiнували Динамiвцiв, а українську пiсню
у виконаннi "Кобзи" полюбили одразу, адже її багатоголосся дуже спiвзвучно
iталiйськiй.
В
рiзнi перiоди iснування формацiї з основним складом спiвпрацювали:  Дмитро
Гнатюк, Людмила Гримальська, Лiдiя Михайленко, Микола Гнатюк, Володимир Засухiн,
Анатолiй Литвинов, Микола Мозговий, Борис Харитонов, Кирило Стеценко, Сергiй Чаришников. |
:+38(044)456-82-36,
+38(067)443-33-13 
гостьова
