- В 1991 році в Києві почала діяти Патріарша канцелярія відродженої УАПЦ, яка розміщувалася у одному з уцілілих корпусів Михайлівського золотоверхого монастиря, я за рекомендацією проводу Української Республіканської Партії був прийнятий на роботу до Патріаршої канцелярії на посаду референта відділу зовнішніх церковних справ. Мені, виконуючи свої обов’язки, часто приходилося спілкуватися з архієпископом Володимиром Романюком, майбутнім Патріархом УПЦ КП. Владика Володимир очолював тоді місійний відділ Патріаршої канцелярії. Як колишній дисидент і політв’язень, Владика знав, що я з моїм батьком займаюсь справою відродження церкви Серафима Саровського, і коли у 1993 році Храм було захоплено Московським Патріархатом, Владика Володимир, вже будучи Патріархом УПЦ КП, порадив мені одночасно зайнятися пошуком ділянки для побудови Храму для громади.

Після розмови зі Святішим Патріархом Володимиром мені пригадалася незвичайна служба, яка стала наріжним каменем відбудови Михайлівського Золотоверхого Собору.

Це була весна 1992 року. Блаженної пам’яті Святіший Патріарх Мстислав Скрипник, племінник і ад’ютант Симона Петлюри, звершував на руїнах Михайлівського Собору чин освячення хреста на початок робіт по відбудові Храму, я був тоді також послушником у щойно відродженому Михайлівському монастирі та студентом семінарії.

Це була воістину незвичайна служба, сповнена віри та надій, що Бог почує наші молитви. На той час Влада і не збиралась відбудовувати Собор, лише відроджена УАПЦ на весь світ голосила про необхідність відродження зруйнованої Святині.

Як бачимо, Бог почув молитву і благання першого за всю тисячолітню історію християнства на Руси-Україні Патріарха Української Церкви - блаженної пам’яті Святішого Мстислава, і Михайлівський Золотоверхий Собор і монастир нині вже відроджено.

Благословення Патріарха Володимира та цей спогад особливо мене надихав приступати до праці.

Пошук ділянки під будівництво Храму я розпочав з дослідження зруйнованих Храмів Києва, оскільки вважав, що на початку духовного відродження України потрібно відродити, відбудувати зруйновані споконвічні наші Святині, а потім уже будувати нові Храми.

З ласки Божої я познайомився з провідним працівником „Київпроекту” паном Юрієм Паскевичем, оскільки саме до нього мені порадили звернутися у Комітеті охорони пам’яток культури та історичного середовища, і вже пан Юрій познайомив мене з архітектором Янушем Вігом, який порадив мені поцікавитися історією Стрітенської церкви на Львівській площі м.Києва.

І ось коли я почав збирати по крихітках матеріали про Стрітенську церкву, я побачив, що ця церква має незвичайну й багату історію і що Стрітенська церква є особливим Храмом по відношенню до інших зруйнованих церков у Києві.

Перші згадки про Стрітенську церкву сягають сивочолих княжих часів Київської Руси. У 1037 році син Святого Володимира Великого Київський князь Ярослав Мудрий, збільшуючи територію міста Києва, огородив оборонним валом нові межі міста і побудував західні міські ворота, які з часом отримали назву Львівська брама.

Саме з часу появи Львівської брами і була побудована перша дерев’яна Стрітенська церква, яка вінчала містобудівельну розбудову Києва на захід від Святої Софії Київської, яку звершив Ярослав Мудрий.

Стрітенська церква першою зустрічала подорожуючих до Княжого Києва із західних країн, що є символічно і в якійсь мірі перегукується з ідейним змістом свята Стрітення, коли 300-літній старець Симеон побачив у младенці Ісусі Христі спасіння для всього людства. Так і святий, сильний, заможний золотоверхий княжий Київ був доброю надією на спасіння для всіх, хто перебував під його захистом.

Отримавши благословення від Патріарха Володимира Романюка, я паралельно почав займатися справою відбудови Стрітенської церкви. Вдруге прийшовши до „Київпроекту”, я сказав архітектору Янушу Вігу, що наша громада хоче взятися за відбудову Стрітенської церкви на Львівській площі. На що пан Януш відповів, що він також бажає, щоб відбулася відбудова цього Храму. І якщо наша громада остаточно прийняла рішення і береться за відбудову церкви, то він із свого боку надасть допомогу і благодійно виготовить Проект відтворення Стрітенської церкви. Ми потиснули один одному руки, і почалася робота.

Окрім своєї давньої появи на мапі Княжого Києва, Стрітенська церква є особливою ще тим, що вона, на відміну від деяких інших церков, що будувалися і з часом зникали, завжди була на Львівському майдані, про що свідчать Київські мапи майже усіх історичних періодів історії України. (Дивись у розділі ФОТО).

Стрітенська церква не раз перебудовувалась, але завжди на своїй історичній ділянці.

Так, у 1854 році за проектом видатного єпархіального архітектора Володимира Ніколаєва Стрітенська церква була побудована кам’яною та двохкупольною.

Розписи храму звершував видатний український художник Іван Максимович Сошенко, побратим Тараса Григоровича Шевченка. Сошенко разом із Великим Кобзарем навчався у Петербурзькій художній академії.
З історії відомо, що коли у 1859 році Т.Г.Шевченко востаннє відвідав Київ, він також гостював у М.І.Сошенка, який мешкав тоді у будиночку, що належав Стрітенській церкві, по вулиці Велика Житомирська 36 (Дивись ФОТО). У той саме час, як Т.Г.Шевченко зайшов до І.М.Сошенка, той якраз завершував здійснення розписів Стрітенської церкви. Існує передання, що Т.Г.Шевченко не утримався від такої нагоди і приклав свою малярську руку до розписів Стрітенської церкви.

У новозбудовану кам’яну Стрітенську церкву було урочисто перенесено на вічне збереження чудотворну ікону Божої Матері „Усіх Скорботних Радість”, яка була прикріплена свого часу над в'їздною аркою Львівської брами. Згідно до передання, авторство цієї чудотворної ікони належить апостолу і євангелісту Луці, який є першим, хто за життя Пресвятої Богородиці Діви Марії намалював декілька її портретів, до речі, також згідно до передання, на дошці від столу, за яким відбувалась євангельська Тайна Вечеря. Після Чесного і Славного Успіння Пресвятої Богородиці апостоли почали шанувати портрет, намальований Лукою, як істинний образ святої Богородиці Діви Марії.

Перебування чудотворної ікони Божої Матері “Усіх Скорботних Радість” у Стрітенській церкві дало привід для появи другої народної назви Храму “Церква Усіх Скорботних Радість“.

Стрітенський Храм на Львівській площі був своєрідним духовно-просвітницьким осередком Старого Києва, навколо якого об’єднувався провідний прошарок міської еліти. Підприємці, лікарі, вчителі, художники, представники міського дворянського зібрання, які мали помешкання в старій частині Києва, були благодійниками та парафіянами невеличкої за розмірами, порівняно з іншими храмами, але затишної та особливо благодатної Стрітенської церкви.

Стрітенська церква, завдячуючи своїм меценатам, мала сім недільних шкіл, три парафіяльні садиби з будинками. Перше жіноче товариство у Києві “Червоного Хреста” утворилося саме при Стрітенській церкві. Причет церкви та парафіяни опікувалися хворими, немічними, сиротами, каліками та в’язнями Лук’янівської в’язниці. Також парафія Стрітенської церкви мала їдальню, де відбувалися благодійні обіди для бідних.

У 1924 році, коли на Україні розпочалася активна більшовицька кампанія боротьби з Богом та релігією і почала діяти “Спілка войовничих атеїстів”, яку очолював письменник Максим Горький, Господь Бог, щоб укріпити та зміцнити віру людей у часи випробувань та гонінь, явив чудо на Стрітенській церкві.

19 червня серед ясного дня, перед великою кількістю людей, що були на Сінній (Львівській) площі, раптово оновилися хрести та куполи Стрітенської церкви і почали сяяти, немов щойно позолочені. Чудо оновлення торкнулося також і розписів храму, оновився також стародавній образ св.Миколая. Навіть кінна міліція не в змозі була розігнати киян, що у великій кількості почали збиратися на площі, щоб власними очима побачити чуло оновлення – „Чудо Стрітенської церкви”.

Справу оновлення Храму розслідувало ГПУ-НКВД. Академіку хімії та фізики Плотнікову (в час окупації німцями Києва був Президентом Української Академії Наук. Похований на Лук’янівському кладовищі м.Києва) з групою науковців каральні органи наказали за будь-яку ціну довести відсутність факту чуда й обґрунтувати науково наявність фізико-хімічного процесу, що спричинив оновлення хрестів, бань та розписів храму.

Слідство та наукові дослідження тривали десять років. Причет церкви зазнав репресій, а останній настоятель Стрітенської церкви отець Віталій Кулінський згинув у катівнях ГУЛАГУ.

Багатьох парафіян було піддано арешту. Застосовуючи тортури, енкаведисти вимагали у парафіян дати фіктивні свідчення про відсутність факту оновлення і підписати протокол про те, що то була імітація чуда, до якої вдалися “мракобіси попи”. Ніхто з арештованих не взяв гріха на душу і не пішов на компроміс із власним сумлінням.

Безбожникам не вдалося перемогти Бога, і їх намагання видати чудо Боже за фізико-хімічні процеси були марними.

Щоб знищити саму згадку про “Чудо Стрітенської церкви“, у 1934 році храм було зруйновано, парафіяльне майно та цінності храму було конфісковано, а храмові святині, як і чудотворний образ Божої Матері „Усіх Скорботних Радість” зникли безслідно.

Така незвичайна історія Стрітенської церкви, і ми вдячні Богові, що Він благословив саме нас бути причетними до відбудови цієї величної святині.