УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ – бути чи ні?
Сьогодні майже всі засоби масової інформації повідомили громадськість про звернення Предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Владики Любомира Гузара та групи депутатів Верховної Ради України (більше 150-ти осіб) до Святішого Отця, Глави Римо-Католицької Церкви Івана Павла II про дарування Греко-Католицькій Церкві на Україні статусу Патріархату і реакцію на це Москви і представників Уселенського Православ’я.
Якщо казати просто, реакція вкрай негативна. Але чому? І яку позицію до цієї теми повинен мати Український Націоналіст? Чого він має прагнути в церковній царині?
В минулому столітті першим справу творення Патріархату на Україні розпочав Митрополит Андрій Шептицький. У 1917 році він прагнув провести з представниками Центральної Ради переговори про його утворення. Але просоціалістичний уряд Центральної Ради не усвідомлював важливості значення помісної, національної Церкви у державотворчому процесі і відкинув пропозиції Шептицького – навіть про зустріч і розмову з цього приводу.
Таким чином, справа Українського Патріархату не була підтримана ні Центральною Радою, ані Директорією.
Важливо не плутати позицію Української Влади 1917-1920 років щодо питання Автокефалії Української Православної Церкви. Ця позиція була цілком позитивною, але то вже інша тема.
Заради об’єктивності наведу погляд секретаря Комітету Верховної Ради з питань культури та духовності волинянина Станіслава, яку він висловив журналісту В.Анісімову, керівнику прес-служби Московського Патріархату в Україні:
— Станіслав Семенович, как вы расцениваете заявление господина Гузаря о том, что папа Римский ему не помеха, поэтому Греко-католический патриархат все равно будет учрежден?
— По-моему, нецелесообразно создавать на Украине такую административно-территориальную единицу, как Греко-католический патриархат, поскольку униатская церковь не является традиционной в нашей стране. Все прекрасно понимают, что доминирующей у нас является Украинская Православная Церковь. Несмотря на то, что Конституция дает всем религиозным общинам равные права, всякому здравомыслящему человеку ясно, что Христианство в Украине возникло в виде Православия, а не какой-то другой конфессии. Поэтому я бы назвал попытку униатов основать в Украине патриархат провокацией. А то, что они хотят это сделать даже без разрешения Папского престола, больше похоже на экспансию.
Як бачимо, попри негативне ставлення до УГКЦ в цілому і Патріархату зокрема, у депутата чітко простежується впевненість, що Православ’я є історичною формою християнства в Україні. І це дійсно потрібно враховувати при будівництві Українського Патріархату, оскільки це має бути Патріархат не Греко-Католицький чи Католицький на кшталт Патріархатів Східних Римо-Католицьких провінційних Церков.
Ось, ще одна цікава позиція Депутата Верховної Ради України із фракції „Наша Україна”, священика УАПЦ о. Юрія Бойка (официальный сайт УПЦ МП http://www.orthodox.org.ua):
– Этот вопрос не возник внезапно, а стоит на повестке дня еще со времен М. Горбачева. Когда униаты стали выходить из подполья, в обществе появилась ложная тенденция, что Греко-католическая церковь должна быть не только западной, но более того – всеукраинской.
Прошло время, и я бы сказал, что на сегодняшний день религиозная ситуация в стране стала более стабильной.
Так, скажем, в Западных регионах наиболее развита УГКЦ, УАПЦ, а потом уже УПЦ.
В центральных и восточных регионах Украины как бы кто не пытался объяснить, что греко-католики – это тоже христиане, для людей, особенно старшего поколения, очень остро стоит вопрос унии и униатов. Слишком неприятные ассоциации вызывают у них эти слова. ....Но я считаю, что без продолжительного диалога, без переговоров и дипломатичного подхода мы не построим демократическое правовое государство, а будем оттягивать все это на все более дальние сроки.
Свою священническую деятельность я начал во Львове, так что в полной мере ощутил на себе неприязнь со стороны греко-католиков, которые уже тогда претендовали на лидерство на Западной Украине.
Не знаю, наскільки правдиво записане це інтерв’ю з о. Юрієм Бойком і чи усвідомлював шановний отець-депутат можливість провокацій, даючи це інтерв’ю представникам Московського Патріархату, але за “канонами” проведення інформаційного аналізу на предмет вивчення громадської думки з того чи іншого питання прийнято користуватися офіційними джерелами інформації. Таким офіційним джерелом є сайт УПЦ МП, з якого взята ця частина інтерв’ю.
Особисто я не з усім погоджуюсь, що сказав о. Юрій журналісту УПЦ МП, але є й раціональне “зерно” в його словах: нам, українським націоналістам, потрібна Соборна Україна і Соборна Українська Церква, яка у своєму лоні об’єднає все українське громадянство. Тому регіональний Патріархат навіть із центром у Києві не розв’яже насущного для України питання – Українського Патріархату. В цій думці я отця Юрія підтримую.
Вкрай цікаву думку з цього приводу висловили богослови УГКЦ під час обговорення (про це повідомила на своєму сайті Релігійно-інформаційна служба України):
– У Львові 30 березня в Українському Католицькому Університеті відбулася лекція директора Інституту екуменізму, що діє при УКУ, о. д-ра Івана Дацька “Як в Церкві творилися Патріархати?”. Доповідач спробував з’ясувати генезу самої ідеї патріархату Церкви, історичний розвиток патріарших Церков, які вже існують в лоні Вселенської Церкви та поділився своїми думками щодо Патріаршого устрою УГКЦ.
Доповідь стала відгуком на сучасні процеси, що відбуваються як у Церкві в Україні, так і в світі, та на нещодавній візит до Москви Президента Папської Ради зі сприяння єдності Церков Кардинала Каспера. Як відомо, цей візит показав нерозуміння самої суті Патріархату Східної Церкви як у церковному, так і в позацерковному середовищах.
Лекція відбулася в контексті праці Українського Богословського Наукового Товариства, голова якого о. д-р Михайло Димид, зокрема, сказав: “З історії християнства ми знаємо різні моделі утворення патріархатів Східних Церков. У сучасному суспільстві існує брак розуміння не тільки цих моделей, але й на загал значення патріаршого устрою у житті Церкви та суспільства. Бачимо, що з цього користають люди, які неприхильно ставляться до ідеї патріархату УГКЦ. Лекція о. Івана Дацька покликана прояснити деякі питання, що виникають у цій дискусії”.
Доповідач торкнувся питання про надання УГКЦ статусу патріархату. „УГКЦ вже дозріла до Патріаршого устрою і тепер чекає того, що їй належиться і на що має право. А екуменічна щирість Православних Церков є під великим знаком питання, оскільки іде шантаж та ультиматуми зірвати діалог. Задум Московського Патріархату є політичним, бо існує тривога втратити контроль над Україною”, – переконаний о. Дацько.
За його словами, зараз УГКЦ повинна чітко представити свою позицію, тобто „дати духовний вимір потребі УГКЦ”, а також заручитися підтримкою Патріархатів інших Східних Церков. Доповідач висловив надію на те, що Папа знайде у собі силу і мужність проголосити патріархат УГКЦ, а Синод єпископів цієї Церкви зберігатиме твердість духу і відстоїть її Патріарший устрій.
З наведеного вище видно, що не можна збудувати того, про що не маєш поняття, і сам факт проведення лекції говорить про те, що справу Патріархату має усвідомити не лише громадськість України, а і самі представники УГКЦ.
Необхідність “усвідомлення” викликана також тим, щоб і Владики УГКЦ мали “твердість духу“ відстоювати не лише потребу Церкви здобути статус Патріархату, а були б свідомі того, що Україна як держава для свого щасливого майбутнього повинна мати свій Український Патріархат.
Мені, як православному священику, дуже приємно привести для повчання у справі Патріархату вірним і Владикам УГКЦ слова блаженної пам’яті Митрополита Андрія Шептицького з його послання : “Як будувати рідну хату“ (Люблін: Свічадо, 1989):
„1) Якщо християнські різні Церкви в Україні мають сповнити завдання: дати українському народові єдність, мусять позбутися того духа розколу і ненависти, який спричинює, що Українець Українцеві - ворог.
Усі, скільки нас є, мусимо зробити все, що можемо, щоб помиритися і в собі самих побороти духа розколу і ворожнечі супроти братів.
Наші єрархи, поставлені історичними обставинами перед питанням зірвати канонічну зв'язь, яка їх лучить із тими Церквами, до яких належать, мусять зробити це так, щоб тієї зв'язі не зривати дорогою розколу, не зривати в ім'я самолюбства чи імперіялізму, а в ім'я любови, християнської покори і церковного авторитету.
Мусять також і вважати, щоб, зриваючи канонічну зв'язь, не затрачували того, що в тих матерних Церквах було вселенське, здорове і благодатне, а тільки те, що в тих матерних Церквах могло бути противне вселенській вірі і апостольським Переданням.
2) При відновленні Київської Митрополії та при майбутньому, дасть Бог, піднесенні київського престола до достоїнства патріярхату, ми ж будемо канонічно підчинені тому патріархатові, коли той патріярхат признає власть Вселенського Архієрея, а цим патріярхом буде хтось із їхніх єпископів, а не з наших. (Не з уніатських, а православних – примітка автора). А зискають передовсім те, що принесуть українському народові ту єдність, якої йому тепер треба і без якої легко буде його паразитам ще довго над ними панувати. Вони скористають ще і в тому, що в церковній єдности будемо всі мати не тільки силу, але й приклад, як повинна виглядати національна єдність. Із будови одної, святої, вселенської, апостольської Церкви будемо могти учитися і досвідчати, яка повинна бути суверенна провідна могутня єдність українського народу.
Писав в грудні 1941 р. АНДРЕЙ, Митрополит”.
Як для українського націоналіста і православного християнина – а для мене ці поняття нерозривні – добро нації понад усе. Україні потрібен Український Патріархат, як духовний моноліт та фундамент української державності.
Тому всі патріоти України мають активно залучитися до процесу творення Українського Патріархату. І в першу чергу ініціатором цього має бути Українська Греко-Католицька Церква, якщо вона визнає авторитет Владики бл. пам’яті Андрія Шептицького, слідує його заповітам і усвідомлює об’єктивну потребу для України.
Історія яскраво свідчить, що ні Москва, ані Рим, ані Ватикан не будуть турбуватися за інтереси та потреби України. Тому Владикам УГКЦ нема чого сподіватися на Ватикан, що він благословить і подарує Патріархат УГКЦ. Так само Папа не пошанував слугу Божого Андрія Шептицького, натомість визнав святим якогось священика-поляка.
Рим (Ватикан) і Москва в історичному аспекті по відношенню до України схожі, як брат і сестра. І в цьому Владики УГКЦ мали б переконатися хоча б із прикладу очікування православних Владик з УПЦ у 1990 році, які сподівалися автокефалії від Москви.
Ніякої незалежності, автокефалії, патріархату імперія колонії не дає, бо це саму імперію може зруйнувати. Дії, спрямовані на самознищення, суперечать природному прагненню до життя.
Москва автокефалії УПЦ не надала, владик, викликавши їх на собор, “врозумила”, і вони як один зреклися своїх підписів під зверненням про автокефалію. Предстоятеля УПЦ Митрополита Філарета засудили і врешті решт піддали анафемі.
На мій погляд, у незалежній Україні немає вже історичної необхідності в існуванні УГКЦ та окремо існуючих УПЦ-КП та УАПЦ. В незалежній державі має бути єдина національна церква. Приклади цьому є: Вірменська та Англіканська церкви. Попри свою незалежність вони перебувають у дружніх стосунках як із Вселенським Православ’ям, так і Папським Престолом.
Як Митрополит Андрій Шептицький заповідав будувати Український Патріархат? “...Наші ієрархи ...поставлені... зірвати канонічну зв'язь, яка їх лучить із тими Церквами, до яких належать, мусять зробити це так, щоб тієї зв'язі не зривати дорогою розколу ,...а в ім'я любови християнської.
....дасть Бог, піднесення київського престола до достоїнства патріярхату, ми ж будемо канонічно підчинені тому патріархатові,... а цим патріярхом буде хтось із їхніх єпископів, а не з наших".
Наші Православні Владики (УАПЦ та УПЦ-КП) з християнської любові до рідного українського народу “зірвали канонічну зв'язь” з Вселенським Православ’ям заради Українського Патріархату і зазнали проклять та анафем, але натомість отримали щиру підтримку пастви. Те саме мають зробити і Владики з УГКЦ, бо сподіватися на Рим марно.
Потрібно спільно, шляхом об’єднання УГКЦ, УПЦ-КП, УАПЦ, утворити Український Патріархат, який буде найбільшим Патріархатом у світі. (Більше 10 тисяч парафій, не рахуючи монастирі в Україні та парафії за кордоном).
Український Патріархат буде гідно, по-християнськи шанувати і Святішого Папу Римського і усіх Святіших Патріархів Православних, міцно тримаючись святої вселенській вірі і апостольських Передань у відповідності з обрядом, за яким була охрещена Русь-Україна.
о. протоієрей Сергій Ткачук
31 березня 2004 р.
