***

Люстерко ...
сліпе, облуплене, місцями протерте...
Загублене на дні сартиру , тепер
відбиває гливку та чорну дрімоту...
а колись було Сонце...

***

...у косах осінніх дерев
заплутались
спілі яблука...

***

Серпень.
останнi метелики лiта ,
немов дiти ,
бавляться ...

***

...життя - дорога залізна,
не всі витримують...

***

...Тихого літнього вечора ,
смалячи в пітьмах одну цигарку на двох ,
святі Микола та Василь різали ножами один одного...
...тихо співав соловей , світили зорі ,
корова сонно жувала
своє сіно в своєму хліву...

***

Микола Вельт кволо стягнув сподні і обережно сів на холодного унітаза...
по водогону тихо повзли краплі сірого конденсату ,
білі , чорні смуги шкарпеток всмоктували невеличке
озерце води під ногами ...
"- люди родяться , живуть , помирають..."
Вельт встав , натягнув на відкриті частини тіла штани , і , полишаючи вогкі сліди своїх стоп ,
помандрував у морок темного житла ...
Більше його не бачив ніхто ...
***
сльози на шибах... Осінь.
***
сірий дощ з Неба лив води ,
без вороття на тризну Осіні ,
і правічне Коріння великих дубів
скорено ковтало
трунок холодний ,
що приносить вітер із Півночу...

***

Тільки мені спинити осінь моїх дерев. ( intro )

... Осінь нещадно зриває листя. Серед наволоченого неба
три білі ангели,
летять
безвісти...
Очі потаємного дихання стежать
за шуркотом крил ...
Тіло, гріте сірою ватяною фуфайкою,
ледь помітно відпускає повітря стомленних
грудей, і воно тихо зникає ,
згасаючи в останніх променях холодного
вечора.
... Десь, з маківки Всесвіту зірвалося чорне яблуко,
і, прошуркотівши поміж гілками ,
впало у сутінки .
туди ж покотилося збите ним листя ...
Ранок...На моїм дощатім столі
три
холодні
яблука осіннього саду...
Дихаю медами осіні,
чую холод минулого літа.
Все скінчилось...
П'ять маленьких дівчат на доріжці старого асфальту,
П'ять стареньких пальто - сині , сірі ,
ношені старшими сестрами ,
П'ять кругленьких шапок
залежалого пуху
з кволими помпонами
і одна жовта кулька
на тонюсінькій ниточці
у маленьких
замерзлих ручечках...
Мамо, я пам'ятаю твоє тепло.
...тоді я не знав, що світ це холодний осінній сад
без листя , без яблук , без теплого сміху діток ,
сад кинутий і забутий .
Всі йдуть осторонь і ніхто не може увійти і попестити
стовбури моїх дерев ...

***
Душа вийшла з розхристаного тіла на Світ Божий ,
і по Білому Снігу пішла собі , боса ...

( Саші Шимову )
***