Війна 1941-1945 років

Війна 1941-1945 років.

Ця війна боляче зачепила хотешівців, як і багато мільйонів людей України, зламала їх долі, розлучила сім’ї. Через кілька днів після 22 червня, оголосили мобілізацію,

Чоловіків забрали і пішки повели в Ковель. Коли вони дійшли туди, то місто вже за-

хопили німці. Через те всі мобілізовані повернулися додому. Лише кілька людей з

села тоді служили в армії: Придатко Павло Андронович, Демчик Григорій Іванович,

яких забрали в 1941 році на строкову службу в Червону Армію. Доля їх до цього ча-

су не відома.

Вже 24 червня через село потяглися перші бійці Червоної Армії, які йшли з Бреста,

питаючи дорогу на схід. Люди їх жаліли, давали харчів на дорогу, коли солдати йшли

далі. Були такі, що лишалися в селі, ставали приймаками чи наймитами. Окремі із них пішли до партизан, або ставали вояками УПА, був навіть татарин з Криму. До речі вояки УПА їх не чіпали, вони могли жити спокійно, якщо не вели агітації проти ОУН.

29 червня фашисти ввійшли в К-Каширський, а на початку липня 1941 року в село прибув загін гітлерівців. Біля церкви зібрали все доросле населення. Людей озна-

йомили з новим порядком, першим німецькими наказами, які зобов'язували селян до здачі худоби, птиці, зерна. Тут же попередили про відповідальність за нивикон-

ня наказів чи боротьбу проти німців: покарання було одне розстріл. Разом з тим провели вибори старости. Селяни довго не думали, а запропонували кандидатуру

голови сільської Ради Свиридюка Карпа. Німці погодилися з пропозицією. Так Сви-

ридюк Карп стає старостою. Поліцію теж обрали вільним голосуванням. Начальник-

ком поліції німці затвердили Маковецького Петра та ще десять поліцаїв, ім. видали

зброю.

Почалося життя хотешівців в окупації. Спочатку воно мало чим відрізнялося від

радянського. Податки, поставки практично були такі самі як і за більшовиків.

Колгосп розпався, худобу інвентар розібрали по домівках. Кожна сім’я займалася

своїм господарством на своїй землі. Німці досить жорстоко слідкували за порядком

особливо за виконанням поставок продуктів. Постійного гарнізону фашисти в селі не тримали, а бували наїздами. Селяни іноді ховалися по корчах, серед густого оче-

рету. По них німці часто стріляли, кілька чоловік було вбито. В середині 1942 року в

село прибули німецькі агітатори для збору молоді на роботу в Німеччину. Кілька чоловік вдалося заагітувати. На решту молоді німці влаштували полювання, їм до-

помогали поліцаї. Більше 20 жителів села відбували німецьку каторгу, втрачаючи молоді сили на заводах фатерлянду та на полях бауерів. Розповідає про ті роки

Новосад Адам Васильович, який працював на військовому заводі. За найменший

непослух лишали без хліба, садовили в в’язницю, за втечу чи навмисну шкоду їх че-

кали концтабори, а вже звідти ніхто не повертався. Більшість хотешівських людей -

остарбайтерів працювали на німецьких поміщиків, жили і їли разом з худобою. Лише

кільком пощастило на більш-менш совісних господарів. Крім агітації на роботу в

Німеччину, пропонували вступати в українські батальйони німецької армії. Туди

вступив лише один хотешівець Матвійчук Лукаш Андронович. В 1943 р. приїздив у

відпустку. Загинув у Кобрині в 1944 р. під час відступу німців.

Взагалі, 1942 рік для хотешівців виявився найтяжчим за всі роки окупації: непомірні

податки, полювання на молодь, жорстокість фашистів робили життя людей дуже важким і не певним.

22 вересня 1942 року німці зібрали всіх поліцаїв по селах, повезли в бік м. Ратного.

Через кілька днів вони повернулися на возах з награбованим майном. Так поліція з

Хотешова і деяких інших сіл також, приймала участь у спалені села Коростелі і зни-

щеня його жителів у цій варварській і нелюдський акції. Проте трагедії продовжува-

лися і в самому селі. Холодного листопадового надвечірка 1942 р. з боку села

Щедрогір”я появилася велика колона людей. По боках ішли поліцаї, спереду двоє

німців. Це вели євреїв, зігнаних з навколишніх сіл. Вони йшли як приречені на сме-

рть, понуро опустивши голови, ледве переставляючи ноги. Жінки вели дітей за руки,

немовлят притуляли до грудей. Попереду єврейського натовпу повільно йшов рабин, їх священик. Йшли без лементу і крику, мовчки змирившись з долею. На ніч їх

загнали в колишню польську комору і виставили поліцейську варту. Коли вже зовсім

стемніло, діти почали плакати. Сусіди, вийшовши з хат, зібрали, що могли їстівного і

підійшли до комори. Вартовий, місцевий поліцай, відвернувся. Хліб стали кидати у

вікна. Звідти почулися вдячні вигуки і звернення до Божої ласки.

Ще не встало сонце, як всіх вигнали на вулицю. Йшов мокрий сніг, але шлях уже був

недалекий, до цегельні Франика. Бранців зупинили над ямою, з якої брали глину на

цеглу. Рабин виголосив молебень “і закликав усіх спокійно змиритися з карою

Божою,” спокійно роздягся догола, став над ямою. Пролунав постріл у потилицю і

рабин впав у яму. А далі кати запрацювали, як у забійному цеху. Люди мовчки роз-

дягалися, кидаючи одяг на одну купу, коштовності на окреме простирадло. За дві години все було скінчено. Навколишні селяни мовчки закопували холонучі тіла. По-

ліцейські втомившись від важкої “роботи”, випили на місці по чарці горілки і покину-

ли цегельню.

З розповіді Зінаїди Миколаївни Баліковської:

...Мої роки вже на століття повернули, але ще добре пам’ятаю хотешівських

євреїв та їх імена. То були Баклер, Гершко, Нитель, Лошик, Єчко, Віта та інші.

Всі вони трудилися так, як і ми, українські селяни. Тримали худобу, птицю, обробляли землю, мали невелички крамнички. Жили з усіма мирно і в злагоді...

Так би й жили ми всі, якби не війна. Між людьми пішла чутка, що євреїв німці ло-

влять і вбивають. Сполошились наші люди. Але чомусь ті євреї не тікали, біль-

шість приречено чекало своєї участі. Лише дехто пішов до партизанів і так

врятувався. Може люди тішили себе думкою, що нікому нічого поганого не

зробили, отже, думали, не зачеплять невинних. А може, що спирались на свою віру, яка кликала до покори в долі іудеїв, своїй долі. Хто зна. Але коли вели з

Щедрогорща велику групу євреїв, серед яких були і чоловіки, селяни мимоволі дивувалися, чому цей гурт народу не нападе на тих лише двох озброєних полі-

цаїв, що їх вели? Чому не визволяються, не тікають, адже знають, що ведуть

на вірну смерть? Але й їх, як всіх нас, певне сковували страх і покора...

Євреї здавна жили в Хотешові і в навколишніх селах. Не всі були багатими і торга-

шами. Більшість з них займалися дрібною торгівлею та важко працювали. Серед них були вправні теслярі, столяри, гончарі, шорники, бондарі. Ще не в одному буди-

нку і тепер є їх вироби. Коли прийшла біда, жителі чим могли допомогали, перехову-

вали їх, відправляли до родичів на дальні хутори, хоча дехто і видав їм німцям щоб заволодіти їх майном. Через декілька тижнів подібна акція була повторена у ще бі-

льшому масштабі в урочищі Підчеретне , де фашисти розстріляли 72 євреї. Ще до цього часу в Хотешові люди пам’ятають це страшне місце. Пізніше розстрілювали

по одинці чи невеликими групами тих яких вдалося виявити. Їх могили тепер невідо-

мі: в лісі, в полі, в болоті як наприклад, було розстріляно четверо євреїв і тут же за-

копано в урочищі Михальова.

В 1994 році на колишній цегельні встановлено меморіальний знак – як пам’ятник

жертвам фашизму. На траурному мітингу виступали представники держави Ізраїль.

Але урочище Підчерітне, де знаходиться найбільша братська могила євреїв, у селі

в післявоєнний період, як глум над мертвими, було відведене для захоронення за-

гиблої худоби. Слів не вистачає, щоб дати оцінку такому відношенню до мертвих, це

не по-людськи, не по-християнськи.

Не можна обминути і факту існування УПА на території села під час війни. Визволь-

ні змагання 1917-1920 років на Україні закінчилися поразкою Української Народної

Республіки. Більшість території попало під владу більшовиків, значна частина відій-

шла до Польщі, Румунії, Чехословаччини. З цім не змогли змиритися українські па-

тріоти. Боротьбу за вільну Україну продовжували підпільні організації. Найбільшою

з них була УВО (Українська Військова Організація). Комендант УВО полковник УНР

Євген Коновалець і провідники молодіжних організацій і гуртків після кількарічної

підготовки у 1929 році створили нову політичну організацію під назвою ОУН, що ставила за мету здобути Українську Державу. Очолив організацію Є. Коновалець.

Підбір членів ОУН здійснювалось доскіпливо ретельно, головна увага зверталася на патріотизм, розум і характер. Кандидат проходив випробування та необхідний

вишкіл як духовно так і фізично. Організація базувалась на принципах: верховне

головнокомандування, сувора дисципліна, точне виконання наказів.

Члени підпільної ОУН з часу створення цієї організації завжди розпочинали свої зі-

брання, зустрічі словами Декалогу націоналіста. Про це можна зустріти згадки у різ-

них спогадах, іншій літературі. А що ж таке Декалог? – питають люди. Це десять за-

повідей, які були непорушним законом, обов’язком для підпільників ОУН. Ось його

короткий текст:

“Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарського потопу й поставив на

грані двох світів, щоб творити нове життя.

1. Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї.

2. Не дозволиш нікому сплямити ні слави, ні честі Твоєї Нації.

3. Пам’ятай про великі дні наших визвольних змагань.

4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.

5.Помстися за смерть Великих Лицарів.

6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба.

7. Не завагайся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагає

добро справи.

8. Ненавистю і безоглядною боротьбою приймай ворогів Твоєї Нації.

9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе зрадити таємниці.

10. Змагатимеш до поширення сил, слави, багатства, й простору Української держави.

Автор Декалогу, Степан Ленкавський, народився в селі Загвіздя біля Станіслава

( Івано-Франківськ ).

У 1942 році, створено Українську Народну Самооборону, на Волині виникають пер-

ші відділи УПА. З 1943 року головний Провід ОУН дав наказ виділити у Мережі

Організації Військову Референтуру і зробити її самостійною. До УПА терер прий-

маються всі бажаючи патріоти, в лісах створюються військові вишколи. Загальне

керівництво УПА покладається на генерал Тараса Чупринку ( Романа Шухевича ), а

військове – на Клячківського ( Клима Савура ). УПА складається з 4 груп : північної,

південної, східної і західної, а також ділилися на відповідні округи: Рівненський,

Ковельський, Кременецький, Житомирський.

К-Каширський район відповідно відносився до Ковельського округу групи “Північ”

( провідник Сушко ) поліської зони під командою Дубового. Основна ударна група

розташовувалася в районі села Хотешів. Головну роль у формуванні тут боївок УПА відігравав істинний націоналіст, місцевий священик Олександр Білецький та

Маковецький Петро Івнович ( “Вовчок” ). Вони згуртували навколо себе місцеву молодь, проводячи велику пропагандистку роботу. В кінці 1942 року сформувалась перша боївка. Основу її склали українські поліцаї, які перейшли сюди із зброєю в ру-

ках. А цьому передували слідуючи події.

Ще осінню 1941 року німці почали вербувати українців західного регіону на службу в

так звану українську поліцію. Знайшлися такі люди і в нашому селі. Цих людей за-

ставляли брати участь у каральни експедиціях проти своїх же людей. Настрої полі-

цаїв стали мінятися. В свою чергу, німці на кінець 1942 року перестають довіряти

українцям. Їм стало відомо про підготовку ОУН до боротьби. Тому, коли ратнівську

поліцію стали розбронювати, на заклик двох прибулих членів ОУН з Галичини поліцаї

захоплюють уже здану зброю і переходять з Ратно в урочище Марків Кут. Першим,

хто захопив зброю, був Маковецький Петро Іванович, “Вовчок” – колишній голова довоєнного сільпо. Саме він, будучи членом ОУН, вів безпосередню підготовку до

активних дій. Після переходу в ліс, “Вовчок” виходить на зв’язок з центральним про-

водом ОУН-УПА. Звідти прибувають інструктори та вищі командири. До речі, потім

німці таких поліцаїв повсюди шукали і знищували.

В 1943 році починається широкомасштабне формування загонів УПА по всьому за-

ходу України. Із інформації М.Хрущова Й. Сталіну “Про становище у Рівненській та

Волинській областях”:

“Как установлено органами НКГБ и НКВД на территории Ровенской, Волынской, Тернопольской областей существует и активно действует вору-

жонные банды националистов-бандеровцов, объединенных в УПА. Они хорошо

вооружены, группы численностью 30-500 чел. и более.

Для пополнения рядов УПА в сентябре 1943 года, еще до прихода Красной

Армии, главным командованием УПА в районах Волыни и Полесья были прове-

дены мобилизации населения и увод его в лес. Основные базы дислокации УПА-

возле Ковеля – полесская группа Дубового.” ( УІЖ, №6, 1994 рік )

В селі Котуш та на вулиці Любомирка в Хотешові було влаштовано ніби як військо-

вий комісаріат. Осінню 1943 року туди з навколишніх сіл зібрали чоловіків призовно-

го віку. Вони пройшли медичний огляд, їм прочитали кілька лекцій про мету УПА, да-

ли святковий обід. Потім записувалися в добровольці, насильно не брали. Перші сформовані боївки провели військовий парад в урочищі “Садки”. Потім новобранці

УПА врочисто дали клятву на символічній могилі Тараса Шевченка, яка була спору-

джена в селі недалеко від церкви.

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

ПРИСЯГА ВОЯКА

Української Повстанської Армії

Затверджена УГВР і введена наказом ГВШ ч. 7. 19.07.1944 р.

Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши зброю, урочисто клянусь

своєю честю і совістю перед Великим Народом України, перед Святою

Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України та перед найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротись за повне визволення всіх Українських земель і українського

народу від загарбників та здобути Українську самостійну соборну Державу.

В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над всіма ворогами України. Буду мужнім,

відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі Української.

Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном.

Буду виконувати всі накази зверхників.

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.

Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам

по зброї.

Коли я порушу або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий

закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українсь-

кого народу.

Вищі командири були переважно з галичан. Бажаючих вступити в УПА було більше,

ніж зброї. Спочатку це були досить грамотні юнаки, в тому числі два вчителі. Серед

них навіть був свій поет, який складав вірші про боротьбу УПА, вільну Україну, своїх

побратимів по зброї. До речі школа за німців працювала лише місяць, потім її закри-

ли зовсім. Цілих чотири роки діти шкільного віку не бачили ні зошита ні книжки.

Після набору молоді стали створювати матеріальну базу в урочищі Зарічки, Точила

та біля села Підгір’я ( тепер Ратнівського району ). Тут порядкував господарський взвод, який мав склади зброї, пекарню, млин, ремонтну майстерню, кухню, м’ясний,

ковбасний цех та аптечний склад. Комендантом господарства був призначений

Данека Лук’ян ( псевдо “Балаховець” ). Для підготовки молодших командирів УПА

було створено школу старшин, де готувалися чотових і ройових для всієї групи “Північ”. Подібна школа була ще в Самарах. Школа старшин розміщувалася прямо в

селі Хотешів в будинку Васильєва Костянтина Дмитровича. В селі також розміщу-

валась ставка над обласного провідника “Ворона, після його загибелі був призна-чений провідник на псевдо “Лев” якого також було вбито 25 березня 1945 року в се-

лі Підбороччя. У його підпорядкуванні знаходився над районний провідник Генсьор

Федір ( псевдо “Бурлай”, розстріляний в Луцьку ),а після його Калапуц Кирило (псевдо “Зарічний”). Референтом пропаганди став колишній голова сільської Ради,

староста при німцях Свиридюк Карп ( псевдо “Горобченко”, загинув 13 березня

1945 року). З Хотешова був і заступник над обласного провідника Королік Іван Оле-

ксандрович ( псевдо “Токар” ). Всього навколо села діяли три сотні, які входили в

курень “Назара”. Курінний розміщувався біля села Сірче. Сотня “Мазепи” ( Кобця

Івана з с. Річиця ) мала найкращій вишкіл у всій групі “Північ”. Були ще сотні “Подільця”, “Хмари”, окремий відділ “Голуба”.

По формуванню УПА приймала активну участь у боротьбі з німецькими загарбника-

ми. 19 серпня 1943 року, на “Спаса” курінь “Назара Криги”, сотня “Лисого”, сотня” “Кубіка” провели першу велику військову операцію по захопленню міста Камінь-Каширського під загальним командуванням 23-річного командира округи “Рудого”.

В ході операції знищено 23 німці ( по інших даних 40 ), яких поховали біля польсько-го костьолу, захоплено військові склади, фураж. аптеку. Майже тиждень сотня під-

від возила на склади Хотешова майно, зброю, продовольство. Худоба була розда-на селянам навколишніх сіл під розписку. В міру потреби, їм призначався день, коли

необхідно було доставити м’ясо в ліс. Німці жорстоко помстилися селу за акцію. Два літаки повністю спалили вулицю Гніван, загинуло кілька селян. У вересні 1943 року бандерівців вибили з міста партизани, а тих, в свою чергу. німці. Після захо-

плення міста оунівці стали досить обережними щодо боротьби з німцями, так як від цього страждало мирне населення. Німці мстилися, і досить жорстоко: за кожну акцію розстрілювали заручників, Хотешів дехто назвав “другим” Києвом, столицею

УПА на Поліссі. Разом з оунівцями в Хотешівський ліс прийшов лікар Баранович та медсестра Марія, які організували лісовий госпіталь.

Німецька листівка

1943 рік

УКРАЇНЦІ В ЛІСАХ!

Тут говорить Німецький Райх від імені Європи та її великої і старої культури!... Бажаємо Бандері та його компанії в лісах та багнах Волині тільки щастя! У відповідному часі він і його саботажники в днях перемоги Європи будуть покарані, спільно з комуністичними бандитами... Тому повертайтеся з лісу і болота! Твої теперішні вчинки будуть тобі прощені!...

ФОН ДЕМ БАХ

СС-Обергруппенфюрер і Генерал Поліції.

( З книги “Україна і Німеччина в Другій світовій війні” ).

Курінь “Назара-Криги” мав у своєму розпорядженні 20 зв’язкових, які пройшли спе-

цільний вишкіл. Як розповідає один із них, що курінь через систему зв’язку спів-

відносився з Центральним Проводом УПА. Він сам їздив на зв’язок аж під самий

Львів. Звідти поряд з загальними вказівками доставив в Хотешівський ліс кілька

радіоприймачів, батареї до них. Тому вояки УПА були непогано інформовані про

події на фронтах та про загальну обстановку в світі.

Окремим питанням слід винести відносиеи УПА з людьми інших національностей під час війни. В основному відносилися до них нейтрально, якщо тільки вони не висту-

пали проти України та вояків УПА. В селі жили мирно росіяни, татри-червоноармійці

які залишилися під час відступу Червоної Армії. Проте фашисти, щоб відвернути увагу українців від прямої боротьби з ними, старалися натравити в Україні людей рі-

зних національностей одних на одних. Особливо гострими в Західній Україні були

польсько-українські відносини. Українські селяни пам’ятали ще недавні знущання польських магнатів і “гонор” шляхти, а ті, в свою чергу, не могли змиритися з втратою цієї території і дешевої робочої сили, “бидла”, як називали поляки українсь-

ких селян. Німці почали підтримувати поляків у грабежах, здирствах і навіть у стра-

шних погромах цілих сіл, вбивствах українців. Особливе протиборство між поляками і українцями відбувалося у тих районах області, де поряд існували окремі хутори і села поляків та українців. Це стосувалося в першу чергу Луцького, Рожищанського

та інших ближніх районів. Не обминуло це лихо і Хотешів. В УПА розробили план протиборства с поляками у відповідь. Всіх поляків, які не встигли виїхати з села, або їх не прибрав червоний НКВС, вояки УПА знищили. Особливо трагічна доля

сім’ї поляка Франека, який випалював для села хорошу цеглу. Тут же прямо в печі

вбили його, а потім всю багатодітну сім’ю, починаючи з немовляти.

Фашисти наїздили в село тільки наскоками. Після того, як спалили село Кортеліси,

при появі фашистів у селі селяни тікали хто куди. Розлючені німці стріляли в кого попало. Так в листопаді 1943 року було вбито німцями двох людей та кількох пора-

нено. Бандерівці в цей час відходили в ліс. Одночасно з формуванням боївок УПА

організовуються загони червоних партизан. В селі у них такої можливості не було, так як більшість населення підтримувало оунівців. Тому сюди інколи зненацька на-

відувались партизани з села Відерта. На початку 1943 року під час нападу на село

партизани на чолі з Василем Науміком (“Чухраєм”) пограбували магазин, окремих

селян, спалили окремий постерунок колишньої польської поліції, гміну та школу ( до

речі, в районі партизани спалили 8 шкіл. Навіщо? ). Про поведінку та відношення партизанів до місцевого населення свідчить документ:

“Совершенно секретно”

Экз.№3

НАРОДНИЙ КОМИССАРИАТ ВНУТРЕНИХ ДЕЛ

СОЮЗА ССР

23 января 1943 года

№110/б

г. Москва

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ШТАБ ПАРТИЗАНСКОГО ДВИЖЕНИЯ

Тов. Пономаренко

НКВД СССР сообщает полученное от своего сотрудника, находящегося в тылу противника в Районе Ровно, УССР, следующее донесение:

“Личный состав 12-го батальона Сабурова занимается разгулом, пьянством,

терроризирует и грабит местное население, в том числе даже родствени-

ков своих бойцов.

На мои претензии комбат Шипов и комиссар обещают прекратить эту

антисоветскую работу, но действует нерешительно, стараясь прикрыть

лиц, занимающихся бандитизмом. Делаю новые попытки доится перелома,

прошу воздействовать через Сабурова.

Лучше будет, если батальон перебазируется в лес между Ковелем и Ровно”.

НАРОДНЫЙ КОМИССАР ВНУТРИННИХ ДЕЛ СССР

/Л.БЕРИЯ/

Разослано: т. Сталину, т. Молотову, т. Пономаренко./РЦЗВДНИ Ф.69, сп.1

спр.25, арк.37/.

Так починається протиборство комуністичного і націоналістичного підпілля, яке особливо загострилось після Курської битви. Саме після неї більшовики відчули уже свою перемогу над фашистами і була вказівка в усі партизанські загони про припи-

нення співробітництва з бандерівцями і перехід до прямої боротьби з ними.

На другий день Пасхи 25.04.1943 року під час церковної служби, Василь Наумік на

коні в’їхав у церкву і двома пострілами вбив місцевого священика, організатора

боївок УПА в Хотешові Олександра Білецького. Із засідки в районі села Мельники-

Річицькі партизани вбили “Сушка” – провідника групи “Півнич”. Разом з ним загинув

лікар Євген Каранович, медсестра Марія та четверо невідомих з числа їх охорони.

Вони були урочисто поховані на цвинтарі біля Хотешівської церкви. Нині там відно-

вленно цю могилу, встановлено меморіальну дошку.

Осінню 1943 року в селі побував загін партизан із з’єднання Федорова. Окремі “приймаки” – червоноармійці пішли з ними. Оунівці відступили в ліс до своєї бази і

схронів, а партизани не наважившись їх атакувати, мирно покинули село Хотешів.

Відступаючи з села, партизани грабували селян: захоплювали вози, міняли загна-

них коней на здорових селянських, шукали одяг. Причому знаходили скрізь-це були

майстри своєї справи. Прилюдно це видавалось за “добровільні” пожертви на користь партизан.

Наближався 1944 рік. Боротьба між червоними партизанами і бандерівцями дала

зрозуміти останнім, що вони можуть залишитися на одинці знову із значно сильнішим ворогом Червоною Армією. Тому оунівці починають домовлятися з німцями про

спільну боротьбу з більшовизмом. Не виняток був гарнізон гітлерівців у місті

Камені-Каширську і бандерівцями навколишніх сіл. З доповіді М.Хрущова маршалу

Й.Сталіну:

“В январе 1944 года в городе Камень-Каширский состоялись переговоры пре-

дставителей УПА, действующих в К-Каширском районе с начальником неме-

цкого гарнизона. В переговорах участвовали: со стороны немцев – начальник гестапо гебитскомисар ; со стороны УПА – оуновцев Демяненко и Романюк из города Любашово Волынской области и 12 других представителей от гарнизона УПА сел Езерки, Плевно, Полеща. В результате этих переговоров

немцы передали УПА город Камень-Каширский и оружие, боеприпасы, запасы

продовольствия и фуража, имевшегося в городе. После чего банды под кома-

ндой Ворона в составе 285 человек заняли город. Этот город и сейчас нахо-

дится за линией фронта, то есть у немцев. Главное командование УПА,

объявив себя наивысшей властью на освобожденных землях Украины, опреде-

ляет административное устройство Украины, вводит частную собстве-

ность на землю”.

(УІЖ, ?6, 1994)

Летючка УПА з

роз’ясненням

мети боротьби

за незалежність

України.

1943 рік.

За Українську Самостійну Соборну Державу! Воля народам, воля людині!

Смерть деспотизму, тиранії та диктаторству.

ЗА ЩО БОРЕТЬСЯ

УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНЧА АРМІЯ (УПА)?

1943 РІК

Українська повстанська армія бореться за Українську Самостійну Соборну

Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації

нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах –це

єдиний лад, який дасть справедливу розв’язку національного і соціально-

го питання у цілому світі.

УПА бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ

поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. То-

му УПА бореться проти СРСР і проти німецької “Нової Європи”.

УПА з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних і фашистсь-

ко- націонал-соціалістичних програм і політичних концепцій, бо вони є зна-

ряддям завойовницької політики імперіалістів. Тому ми проти російського

комуно-більшовізму і німецького націонал-соціалізму.

УПА проти того, щоб один народ, здійснюючи імперіалістичні цілі, “визво-

ляв”, “брав під охорону”, “під опіку” інші народи, бо за цими лукавими сло-

вами криється огидний зміст-поневолення, насильство, грабунок. Тому УПА бореться проти російсько-більшовицьких і німецьких загарбників по-

ки не очистить Україну від усіх “опікунів” і “визволителів”, поки не здобуде

Української Самостійної Соборної Держави (УССД), в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно заможно, культурно жити і розвиватися...

1943 рік УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНЧА

АРМІЯ

Переговори представників УПА “Ворона”, “Хвилі”, “Голуба”, та інших, з представни-

ками німецьких властей, за свідченням вояка УПА, який тоді був в групі охорони,

проводилися таємно на “нейтральній” території в селі Михнівка, напередодні ново-

го, 1944 року. Згідно домовленістю обох сторін, місто з усім майном і зброєю німе-

цької армії, залишалася за представниками УПА. Бандерівці дають можливість ні-

мцям мирно покинути К-Каширський.

Отже, на перший день Різдва 1944 року, німці розпрощалися з “Вороном” і від’їхали

на двох підводах до Ковеля, назавжди залишивши місто.

На початку березня 1944 року в Хотешів ввійшов великий загін червоних партизан

ім. Котовського із з’єднання генерала Іванова. Партизани вибили бандерівців із

села і їхніх баз. Вояки УПА відступили до села Щетинь. Партизани стояли в селі.

Червоним бійцям підказали, що в лісі знаходяться склади УПА. Був арештований Сидорук Денис і йому наказали викрити місце розташування. Коли Сидорука вели до лісу, той вирвався з рук охоронців і кинувся в найближчий колодязь. Так селянин

пожертвував своїм життям, але не виказав таємниці. Він опинився між двох вогнів:

вкаже місце схронів – повісять бандерівці, не викаже – розстріляють партизани.

Правда, знайшлися інші люди, яки показали місце складів. Партизани ці склади по-

грабували. Цукор, крупу, муку, в основному роздали місцевим жителям, а велику

кількість зерна передали передовим частинам Червоної Армії.

16 квітня партизанське з’єднання Федорова атакувало місто Камінь-Каширський ,

яке обороняла боївка УПА під командою “Ворона”. Партизан підтримували передо-

ві підрозділи Червоної Армії. Бандерівці після запеклого бою змушені були відступи-

ти в напрямку на річку Прип’ять. В цей же день і в Хотешів вступає Червона Армія і разом з партизанами які були в селі, рушає на Щедрогір. Вояки УПА перед відхо-

дом з села спалили міст через Турію який відновили бійці Червоної Армії, розібра-

вши хліви і хати, які стояли понад річкою. В районі села Підгір’я, Щетиня, і Щедро-

гору зібралися вояки УПА, вцілілі з м. Каменя-Каширського та куреня “Назара”.

Останній свій бій прийняла найкраща сотня УПА на Полісі під командою “Мазепи”

( Кобця ). Більше тижня сотня стримувала наступ переважаючих сил Червоної Армії і партизан, тримаючи переправу через Прип’ять. Після бою рештки сотні поодинці пробиралися в Хотешівський ліс у потаємні підземні схрони. Таким чином основні сили УПА на Хотешівському терені були розгромлені партизанами і частинами Че-

рвоної армії у квітні 1944 року.

Фронт між Червоною Армією і фашистами зупинився на лінії Ратно-Щодрогір. Село

заповнили близьки тилові частини, та окремі групи солдатів, які відводились на від-

починок в село. Ще й сьогодні грибники натрапляють на окопи, вириті солдатами в той час. Місцевих жителів стали переселяти: в більш віддалені села району. Але не

всі хотіли залишати свої домівки. Частина селян ховалася на хуторах, у заростях прибережного очерету. Стояло літо. Червень. Окремі господині, які уникнули відсе-

лення часто навідувались до своїх садиб. Тут їх зустрічали вартові із наказом ві-

дійти, щоб не забрали на переселення. Більш сердобільні дозволяли зайти до хати, взяти необхідні речі ( якщо вони залишилися ), попоратися трошки на огороді. В ра-

йоні теперішнього кладовища розташувався військовий госпіталь. Часто виздоро-

люючи бійці розходились по селу, шукаючи собі заняття, старалися допомогти оди-

ноким жінкам ( в більшості фронтовичкам ): косили сіно, збирали жито, хто вмів мо-

лотили ціпами. Частина солдатів, яких доставляли з недалекої передової, помирала

від ран. Їх ховали тут же на місцевому кладовищі. Сьогодні вони перезахоронені в

стм. Ратно у братській могилі.

З поверненням Радянської Влади чоловіків від 18 до 50 років стали забирати на фронт. Ось тут і заворушилося село. Ніхто не хотів помирати. На сімейних радах

вирішували як бути. Більше 300 чоловіків дало село фронту! Хто був у польській

армії відразу попадав у фронтові частини. Молодь направлялась на військову

підготовку в тил. Умови навчання, і особливо харчування в цих підрозділах були такі, що в солдат з’являлося нестерпне бажання скоріше попасти на фронт, щоб хоч наїстися. Досить характерним був той факт, що призовники з Західної України попа-

дали в дійсно пекло війни – більшість хотешівців полягло в Східній Прусії під містом

Кенігсбергом як звичайне гарматне м’ясо. Їх часто посилали в бій ненавчених і не-

підготовлених. Окремі селяни старалися ухилитися від відправки на фронт. Одні за-

водили бороди до колін, інші придумували хвороби, навіть калічили себе. Військові

власті шукали призовників скрізь, часто витягали з льохів, горищ, шукали і по від-

далених хуторах. Інколи випадково до їх рук попадали вояки УПА зі схронів і їм нічо-

го не залишалося як іти воювати проти фашизму, якщо по дорозі не вдавалося втекти. Слід сказати, що з них були відмінні солдати. Коли всі можливості ухилитися від служби в армії вичерпувалися, тоді залишався останній варіант – іти в УПА.